У нас найкраща група. Ми – дослідники. Віримо, що дійсно розуміємося на літературі. Ми
працювали над епохальним твором Ліни Костенко – романом у віршах «Маруся Чурай». Ви
скажете, що ж там епохального? Наша група поставила перед собою мету довести, що «Маруся
Чурай» - твір про звичайних людей, проте для цілого людства. Попередньо нагадаємо, що роман у віршах – це твір, який має багато спільного з поемою, але йому притаманний значно більший обсяг, велика кількість персонажів, щонайменше дві сюжетні лінії, органічна єдність ліричного, епічного й драматичного. Отже, роман у віршах – великий ліро-епічний твір, в якому ліризовану розповідь викладено у віршованій формі. Тож «Маруся Чурай» - роман у віршах.
Ліна Костенко, будучи неперевершеним майстром слова, у центр свого твору ставить питання
жертовного служіння співця своїй нації, навіть якщо нація ця негідна поки що такого співця, інша річ, що цей співець її вивищить до свого рівня.
Треба бути Ліною Костенко, щоб використавши історичні дані, фольклор створити образ
легендарної співачки – безсмертної Марусі Чураївни. Хто з нас не чув її «Засвіт встали
козаченьки», «Котилися вози з гори», «Ой не ходи, Грицю»? Хто не захоплювався образом
загадкової дівчини? Поетеса написала роман історичний, але за своїм пафосом він ліричний,
своєю емоційною спрямованістю він звернений до майбутнього – до нас з вами та наступних
поколінь.
Маруся – «ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш. Це – пісня. Це – душа». У зображенні цієї героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте та загальнонародне. Донька славних батьків увібрала в себе все найкраще від тата й нені. Проте для одних вона – гордість, душа народу, а для інших – убивця, хоча ми, читачі, розуміємо, що отруєння Гриця – це фатальна помилка, яку Маруся переживає так, як ніхто інший, бо ж вміє відчувати тонше від інших людей.
Маруся не тільки вміла вірно чекати, а й любити, як ніхто.
Пам’ятаєте оту квітучу весну наприкінці твору та хвору дівчину на її тлі? Тож вона, Маруся, та, «що вибрала долю собі сама…». Згасла Маруся ,та молодими, свіжими, нев’янучими залишаються її пісні, як і трагедія великої любові, відображена в них. Це саме та мить геніального осягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагальним, вселюдським, а краса душі і почуття сприймається на вершинах національної культури.
